Кобзарі співають душею, тому їх чують, а не просто слухають.
Кобзарі – то мандрівні музиканти – співці. Часто вони були сліпі, і їх водили білим світом хлопчики-поводирі. Тихою ходою мандрував кобзар від міста до міста, від села до села, слухав, як живуть прості люди, та оспівував їхні жалі й радощі у своїх думах-піснях.
Колись кобзарів можна було побачити і на ярмарку, і на церковному майдані, і в убогій хатині, а то й просто серед поля...
І скрізь знаходились йому слухачі, і в кожного завмирало серце від кобзарської пісні. Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. І тоді закличний і мужній голос бандури лунав на козацькій чайці серед широкого Дніпра чи бурхливого моря, підтримував бойовий дух звитяжних воїнів. Мудрі, безстрашні, високі духом кобзарі несли людям слово правди. Вони закликали народ до єднання. Підіймали його на боротьбу за свою волю. Оспівували подвиги мужніх лицарів-героїв. Кобзарева пісня була чи не сильніша за будь-яку зброю. Хто приходив на нашу землю з мечем, прагнув відразу запопасти до своїх кривавих пазурів кобзарів. А вже як ловив їх, то люто карав.
Та дарма — славне кобзарське мистецтво здолало всі пекельні вогні, пережило віки й збереглося до наших днів.
Кобзарі співають душею, тому їх чують, а не просто слухають.
І в Бобровицькій публічній бібліотеці звучав голос справжнього Кобзаря Василя Нечепи, всі присутні відчували його любов до України, слухали спомини про маму, бачили щирі сльози і ... плакали разом з ним, і... посміхались, і співали, і всіх переповнювала гордість за наших мужніх воїнів, завдяки яким ми маємо змогу бачити світанки, зустрічатись, спілкуватись, радіти і творити з вірою у прийдешній день.
І та Шевченкові верба, пагінчик якої посадили з Кобзарем Василем Нечепою якраз у День Гідності та Свободи, обов'язково стане свідком нашої Перемоги.
Джерело доступу: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02Yc8cojpnRT5fwGT8LENdM621YfyRX7iiYqxDGnoaq9AXUJrihgeBE4R4a4Mf7G6Vl&id=61552689566844
Немає коментарів:
Дописати коментар